Багатий Кийосаки - Хитрий Кийосаки

Колись давно на розкладках церков стала з’являтися ця книжка. Мої друзі-пастори були від неї в захваті. От і я вирішив прочитати. Шо сказати, книга з самого початку мені не сподобалась. Ну не міг я зрозуміти, чому папа-викладач це погано, а пап бизнесмен- це здорово, і всі мають бути такими. Мені здалося що книга намагається змінити наші цінності, і я не розумів навіщо її тягнули в церкву. Неодноразове повторення деяких фраз створювало ефект навіювання,  ілюзію, що ці думки належать вже не автору, а читачеві. Ключові слова: «багатство», «гроші».Згодом я дізнався що насправді ніякого «багатого тата» в природі не існувало. Це, за словами самого Кіосакі (коли його притиснули журналізди) - «збірний образ». А «бідний тато» насправді був доктором наук, який очолював департамент освіти штату Гаваї, мав власний будинок і отримував зарплату еквівалентну сьогодні більше $ 100,000 в рік. Що Кіосакі (до написання своїх книжок) уклавцілу одну угоду, та й ту на якийсь поганенький лот в Арізоні. Так що всі свої гроші Роберт сколотив на продажу книг «Багатий тато, бідний тато».

Пару днів назад був в Київі і бачив багато реклами про приїзд Кийосаки і подумав - цікаво, скільки прийде людей аби послухати не зовсім правду за справжні гроші (цікаво яка ціна квитка?). Невже набереться багато лохів? Хтось допоможе дізнатися?

Ефективна наркополітика, або джин з пляшки.

3-го березня 2016 р. відбувся публічний захід «Розмова про наркополітику. Drug Policy Talk », в якій взяли участь Міністр охорони здоров'я України Олександр Квіташвілі, в.о. голови Державної служби контролю за наркотиками Олег Дзісяк, представник Глобальної комісії ООН з наркополітики Мішель Казачкін, народний депутат Украини Александра Кужель, представники благодійних фондів, громадських організацій, голови фармацевтичних компаній, наркологи, всілякі ЗМІ, інші українські та міжнародні експерти.

Захід був обставлений шикарно. Організатори, а ними виступали Міжнародний Фонд "Відродження", постаралися на славу, починаючи з місця де він відбувався і закінчуючи смаколиками, якими пригощали всіх охочих. Всім видали гарні торбочки і гарної якості матеріали. Відразу було видно, що організатори не шкодували грошей. Це стосується і роликів з яких почався захід. В ньому йшлося про необхідність негайного розвитку паліативної медицини в Україні. Інший розповідав про необхідність реформи в наркополітики та декриміналізації споживачів наркотиків в нашій країні. Виглядало все непогано. В нашій країні дійсно треба дещо спростити доступ до нарко-препаратів хворим на онкологію, а кидати до в’язниці зв іживання, як пропонує Ківа, то є безглуздя, і всі це розуміють. 

Але головна мета зустрічі стала вимальовуватися пізніше. Це розширення ринку метадону шляхом розповсюдження його через аптеки. На боці цього виступав Квіташвілі, який втік відразу після промови, а за ним пішли і ЗМІ. Стало   очевидно, що діалогу не буде, бо думка людей із залу нікого не цікавила. 

Окреме слово хочеться сказати про модератора. Ця дівчина переривала кожну альтернативну думку і надавала безмежну можливість говорити на захист цієї програми, або просто говорити ні про що як, на приклад, брат Мустафи Наєма, якій просто не втемі, але забрав час.

Наркоман (прізвище якого я забув), представник “Відродження”, який 11 років сидить на метадоні сказав що йому важко кожний ранок ходити за дозою, і він хоче закуплятися на перед. Сам він “працює” в організації яка забезпечує метадоном 120 тис. наркоманів і зацікавлений, в рості цієї цифри. Він, на жаль, не розповів про акції “приведи друга, отримай 100 грн”, які влаштовує його фонд. Всім зрозуміло, шо до наркоманів їм немає ніякого діла. Головне шоб приходили гранти, запорука їх робочих місць. Зал гудів в обуренні, бо на сьогодні, коли метадон роздається на сайтах під жорстким контролем, ми маємо те, що він вже з’явився на вулицях міста. А в аптеках можна вільно, без рецепта, купити иналбуфен, демідрол і інші кодеіновмістні ліки. Як що ми дозволимо продавати наркотики в аптеках, ми просто випустимо джина з пляшки. Поліція не справляється, суди не судять наркоторговців, штрафи не лякають власників аптек.

Пан Мішель взагалі ніс якусь маячню. Він сказав «У нас у Франції, за 2 роки після запровадження подібної наркополітики не заразилася ВІЛ жодна людина ...». Він також сказав що за останні 10 років в Україні збільшився оборот опіумних наркотиків в 400 разів! Але, як, же так? Адже останнім часом, з впровадженням «замісної терапії» нам розповідали про те, що цей самий оборот нелегальних опіатів суттєво зменшився і взагалі практично вичерпав себе. Далі більше: він сказав, що треба пустити у вільний продаж марихуану і психотропні речовини. Склалося враження, що він вже щось придбав і спробував. 

Дуже жорстко висловилась проти метадону пані Кужель: “підписався на метадон – підписався на евтаназію” заявила вона під оплески присутніх.

Дуже дивну позицію висловив представник УПЦ КП. Він сказав купу гарних, як мереживо, слів, з яких стало зрозуміло, що церква підтримує розповсюдження наркотиків.

На жаль не надавали слова активістам, очільникам громадських організацій та директорам реабілітаційних центрів. Вони обурювалися з місця, або проривалися до мікрофону, як, на приклад, помічник народного депутата.

Що ми маємо в залишку. Під виглядом “поваги до людської гідності”, нам намагаються проштовхнути закони, які активізують величезний ринок по виробництву, та збуту наркотиків. І це буде відбуватися коштом платників податків. М. Козачик обмовився: «... Давно пора відібрати у нарко-злочинців їх нелегальний бізнес ...». З 2017 року за метадон має сплачувати громада, бо гранти завершуються у 2016р. І залишається питання – так хто буде тепер контролювати цей бізнес? Чи ми згодні, шо би це було за наші кошти? І хто постраждає на самперед?

Сюр

Іноді їдеш по залитій сонцем дорозі, дивишся на засніжені поля, рибалок на ставку, жіночок на базарчику якогось наступного селища, на великі автобуси з написами : "ДОНЕЦК, МОСКВА", і здається що нема війни. Нема хлопців, які живуть в наметах і починають накривати на стіл, як тільки ти заходиш, щей вибачаються що є тільки суп на сніданок. Немає замполіта, який показує фото на своїй старенькій "нокії" а на очах сльози. Немає бійця, який побачивши мокрі ноги приносить чоботи і каже - тримай, я водій, мені не треба..... А ще дівчата, гарні, але не в сукнях а в "бундесі", і все одно гарні! Як їм це вдається? Це якійсь сюр! Це відбувається не зі мною. Це якась паралельна реальність. Стіііііій, ору, відчиняю дверцята і біжу до "уазіка" з написом Полтавка2. Не може бути! Тисну руки, дякую. Це там, в Полтаві, мої друзі ремонтували і готували сюди! фотографую.... Прихожу до тями вже на місті.  Може це був не я? Може це сон? Відкриваю планшет, фотки є. І "уазік", і хлопці... І рація затріщала " спалахи на дві години". Це не сон, на жаль...